У 17 ст. поруч із черкаським замком був центральний майдан, де проходили ярмарки. Незабруковані вулиці вільно петляли між дворами, обгородженими тином.
Усі двори мали довільну форму та розмір. Забудова була одноповерховою, а над нею височіли три дерев'яні церкви. Кам’яних споруд у місті майже не зводили, тому що це була недешева справа, а жителі передовсім мали дбати про оборону Черкас.
З 1797 р. Черкаси були повітовим містом Київської губернії, що спонукало міську адміністрацію обговорити нову програму забудови. Генеральний план міста у 1815 р. склав відомий російський архітектор Вільям Гесте, який був любителем естетичних і водночас комфортних проектів. Гесте запропонував зробити рівні прямокутні квартали, уздовж довшої сторони яких розмістити по п'ять будинків, а вздовж коротшої – по три. На той момент уся територія міста складалася з 952 геометрично правильних ділянок.
Головною вулицею тривалий час був Хрещатик, але згодом це звання отримала вулиця (а нині – бульвар) Шевченка, що з 18 ст. й донині спромоглася видовжитися ледь не вдвічі! До початку 20 ст. вулиця Шевченка звалася Старочигиринською, адже відкривала шлях до Чигирина, пізніше – Олександрійською, на честь «царя-визволителя» Олександра. На перехресті Шевченка та Смілянської довгий час стояв постамент із погруддям монарха, яке нині «оселилося» у Краєзнавчому музеї міста.
Немає коментарів:
Дописати коментар