Черкаський Хрещатик з’явився для того, аби продемонструвати Хрещатику київському, що він такий не один? Чи ще й тому, щоб довести, що "розмір має значення", бо, мовляв, у Черкасах вулиця простягається майже на три кілометри, тоді як столичний Хрещатик удвічі менший? Чому й коли так назвали цю вулицю? Чи є у неї своє самобутнє обличчя, і які таємниці ховають її будівлі? Невдячна це справа – шукати відповіді на всі ці запитання, але спробувати таки варто.
Єдина вулиця, якою можна було гуляти без калош?
Так сталося, що Хрещатик був такою собі пуповиною невеличкого повітового містечка, адже саме тут розміщувалися всі найважливіші установи – банки, магазини, кав’ярні, готель тощо. Щоправда, власне "Хрещатиком" називалася лише невеличка частина нинішньої вулиці – від Остафія Дашковича до Байди Вишневецького.
Перші згадки про Хрещатик можна віднести до 1879 року. Тоді вулиця називалася Дахнівською. Потім стала Дубасівською. Зрештою, у 1916-1919 роках носила назву Миколаївської (бо там стояв Свято-Миколаївський собор), в сорокових роках минулого століття її назвали Українською, а потім досить довгий час це була вулиця Урицького. Проте неформальна назва "Хрещатик" залишалася, поки в 1992 році з ініціативи краєзнавця Петра Соса вулиці нарешті повернули давню народну назву. З-поміж іншого, варто зазначити, що наприкінці 19-го - на початку 20 століття Хрещатик був чи єдиною вулицею в Черкасах, на якій було тверде покриття. Як стверджує краєзнавець і журналіст Борис Юхно, йшлося про мощену вулицю, подекуди "залатану" сумішшю відходів цегельного виробництва.
"Нею можна було гуляти без калош, що для городянина вважалося вищим шиком", - жартує автор книги "Черкаські місторії. Мандрівки у часі від Соснівки до Кривалівки".
Зрештою, в калошах чи без них, пропонуємо пройтися нинішнім Хрещатиком і пильно придивитися до будівель, які тут розміщені.
Сад Ярової як місце для флірту
Почнемо з так званого саду Ярової, який знаходився біля нинішнього Дитячого парку. "Світська левиця" Ганна Ярова тривалий час прожила в Санкт-Петербурзі, проте, зрештою, повернулася до Черкас. У 1902 році її брат - черкаський підприємець Іван Яровий - придбав ділянку для будівництва театру й закладення саду. Проект за свої кошти реалізувала Ганна. Саме завдяки їй у Черкасах з’явився театр. За словами краєзнавця Сергія Ганницького, нічого вражаючого у цій споруді не було:
"Приміщення театру скидалося на великий сарай, це не було щось таке монументальне й епічне, але все одно були підмостки, на яких влітку 1903 року виступала Марія Заньковецька. Приїздили також і трупи Панаса Саксаганського і Марка Кропивницького", - розповів Ганницький.
Тут треба сказати, що Ганна Ярова виявилася неабиякою театралкою і потоваришувала з Марією Заньковецькою. Тож коли акторка приїздила в Черкаси на гастролі, то часто зупинялася саме в домі Ярових. А чому б і не гастролювати, якщо в маленькому повітовому містечку, яким Черкаси були наприкінці 19-го - на початку 20-го століття, існували відразу чотири театри. Перший з’явився в будинку купця Житомирського (нині там медичний коледж), другий - на розі Гоголя-Леніна, де зараз ринок. Далі відкрився, власне, театр Ярової, і майже відразу потому – Народний дім (на сучасній Благовісній, орієнтовно навпроти входу на Центральний ринок), де теж були свої театральні підмостки. Окрім театру, у саду Ярової всі охочі могли знайти також інші розваги. Як розповідають історики, тут постійно грали піхотні оркестри кількох полків, була своя публічна бібліотека, а ще - стояв біоскоп. Це така штукенція, яка проектувала на екран картинки з зображенням тварин. У 1910 році Ярові здали сад в оренду. Відтоді театр припинив своє існування, а замість нього з’явився цирк. До речі, навпроти Дитячого парку збереглися до наших днів кілька старезних будинків, які більше відомі як "комплекс Школьникова".
Придивіться до них уважніше – тут в 1916-1917 роках знаходилися Комерційне і Громадське зібрання, відбувалися концерти, бали, демонструвалися любительські спектаклі. Тут же проходили й ділові зустрічі.
Зазначимо, що краєзнавець Борис Юхно назвав парк Ярової чи не єдиним місцем, де в ті роки був можливий флірт. Мовляв, центрами світських "тусовок" місцевої еліти були села та містечка Черкащини. Тож відпочивати душею і тілом (чи то пак – фліртувати) поважне панство їздило у Мошни, Леськове, Шполу, Тальне чи Прохорівку. Тоді як у Черкасах на початку 20 століття це можна було зробити лише у парку Ярової.
Тарас Шевченко забув у Черкасах дерев’яну чарочку
У 1852 році на розі теперішніх вулиць Байди Вишневецького та Хрещатика постав будинок братів Цибульських. Він був напівдерев’яним і мав півтора поверхи. Саме в ньому, на думку місцевих краєзнавців, перебував Тарас Шевченко.
У 1859 році поет подався в село Пекарі на Канівщині (там тоді жодного вертолітного майданчика не було, тож достеменно відомо, що Тарас користувався більш примітивним транспортом). В селі він посварився із якимось місцевим "хлищем". Після цього черкаський пристав Табачников (не плутати з багатостраждальним Табачником) написав рапорт, у якому йшлося про те, що Шевченко богохульствував і говорив всілякі не дуже пристойні речі про панів. Тож поета під вартою доставили в Черкаси, де він пробув з 18 по 22 липня. Щоправда, йому вдалося уникнути перебування в буцегарні саме завдяки братам Цибульським, які "домовилися" із Табачниковим, добряче йому заплативши.
"Є легенда, що Шевченко по собі залишив маленьку таку дерев’яну чарочку, яку начебто з собою весь час возив, а потім, коли їхав, залишив на згадку. І вона як реліквія зберігалася в родині Цибульських. Кажуть, що вона десь в фондах у краєзнавчому музеї є. Треба подивитися", - зауважує Сергій Ганницький. Нині в будинку Цибульських знаходиться музей "Кобзаря". Треба додати, що через кілька десятиліть після смерті Шевченка будинок на розі Вишневецького-Хрещатика повністю перебудували. Тобто, фактично Шевченко ніколи не був у теперішній триповерховій кам’яниці, натомість встиг побувати в будинку, який стояв на цьому місті.
Черкаський Хрещатик з’явився для того, аби продемонструвати Хрещатику київському, що він такий не один? Чи ще й тому, щоб довести, що "розмір має значення", бо, мовляв, у Черкасах вулиця простягається майже на три кілометри, тоді як столичний Хрещатик удвічі менший? Чому й коли так назвали цю вулицю? Чи є у неї своє самобутнє обличчя, і які таємниці ховають її будівлі? Невдячна це справа – шукати відповіді на всі ці запитання, але спробувати таки варто.
Єдина вулиця, якою можна було гуляти без калош?
Так сталося, що Хрещатик був такою собі пуповиною невеличкого повітового містечка, адже саме тут розміщувалися всі найважливіші установи – банки, магазини, кав’ярні, готель тощо. Щоправда, власне "Хрещатиком" називалася лише невеличка частина нинішньої вулиці – від Остафія Дашковича до Байди Вишневецького.
Перші згадки про Хрещатик можна віднести до 1879 року. Тоді вулиця називалася Дахнівською. Потім стала Дубасівською. Зрештою, у 1916-1919 роках носила назву Миколаївської (бо там стояв Свято-Миколаївський собор), в сорокових роках минулого століття її назвали Українською, а потім досить довгий час це була вулиця Урицького. Проте неформальна назва "Хрещатик" залишалася, поки в 1992 році з ініціативи краєзнавця Петра Соса вулиці нарешті повернули давню народну назву. З-поміж іншого, варто зазначити, що наприкінці 19-го - на початку 20 століття Хрещатик був чи єдиною вулицею в Черкасах, на якій було тверде покриття. Як стверджує краєзнавець і журналіст Борис Юхно, йшлося про мощену вулицю, подекуди "залатану" сумішшю відходів цегельного виробництва.
"Нею можна було гуляти без калош, що для городянина вважалося вищим шиком", - жартує автор книги "Черкаські місторії. Мандрівки у часі від Соснівки до Кривалівки".
Зрештою, в калошах чи без них, пропонуємо пройтися нинішнім Хрещатиком і пильно придивитися до будівель, які тут розміщені.
Сад Ярової як місце для флірту
Почнемо з так званого саду Ярової, який знаходився біля нинішнього Дитячого парку. "Світська левиця" Ганна Ярова тривалий час прожила в Санкт-Петербурзі, проте, зрештою, повернулася до Черкас. У 1902 році її брат - черкаський підприємець Іван Яровий - придбав ділянку для будівництва театру й закладення саду. Проект за свої кошти реалізувала Ганна. Саме завдяки їй у Черкасах з’явився театр. За словами краєзнавця Сергія Ганницького, нічого вражаючого у цій споруді не було:
"Приміщення театру скидалося на великий сарай, це не було щось таке монументальне й епічне, але все одно були підмостки, на яких влітку 1903 року виступала Марія Заньковецька. Приїздили також і трупи Панаса Саксаганського і Марка Кропивницького", - розповів Ганницький.
Тут треба сказати, що Ганна Ярова виявилася неабиякою театралкою і потоваришувала з Марією Заньковецькою. Тож коли акторка приїздила в Черкаси на гастролі, то часто зупинялася саме в домі Ярових. А чому б і не гастролювати, якщо в маленькому повітовому містечку, яким Черкаси були наприкінці 19-го - на початку 20-го століття, існували відразу чотири театри. Перший з’явився в будинку купця Житомирського (нині там медичний коледж), другий - на розі Гоголя-Леніна, де зараз ринок. Далі відкрився, власне, театр Ярової, і майже відразу потому – Народний дім (на сучасній Благовісній, орієнтовно навпроти входу на Центральний ринок), де теж були свої театральні підмостки. Окрім театру, у саду Ярової всі охочі могли знайти також інші розваги. Як розповідають історики, тут постійно грали піхотні оркестри кількох полків, була своя публічна бібліотека, а ще - стояв біоскоп. Це така штукенція, яка проектувала на екран картинки з зображенням тварин. У 1910 році Ярові здали сад в оренду. Відтоді театр припинив своє існування, а замість нього з’явився цирк. До речі, навпроти Дитячого парку збереглися до наших днів кілька старезних будинків, які більше відомі як "комплекс Школьникова".
Придивіться до них уважніше – тут в 1916-1917 роках знаходилися Комерційне і Громадське зібрання, відбувалися концерти, бали, демонструвалися любительські спектаклі. Тут же проходили й ділові зустрічі.
Зазначимо, що краєзнавець Борис Юхно назвав парк Ярової чи не єдиним місцем, де в ті роки був можливий флірт. Мовляв, центрами світських "тусовок" місцевої еліти були села та містечка Черкащини. Тож відпочивати душею і тілом (чи то пак – фліртувати) поважне панство їздило у Мошни, Леськове, Шполу, Тальне чи Прохорівку. Тоді як у Черкасах на початку 20 століття це можна було зробити лише у парку Ярової.
Тарас Шевченко забув у Черкасах дерев’яну чарочку
У 1852 році на розі теперішніх вулиць Байди Вишневецького та Хрещатика постав будинок братів Цибульських. Він був напівдерев’яним і мав півтора поверхи. Саме в ньому, на думку місцевих краєзнавців, перебував Тарас Шевченко.
У 1859 році поет подався в село Пекарі на Канівщині (там тоді жодного вертолітного майданчика не було, тож достеменно відомо, що Тарас користувався більш примітивним транспортом). В селі він посварився із якимось місцевим "хлищем". Після цього черкаський пристав Табачников (не плутати з багатостраждальним Табачником) написав рапорт, у якому йшлося про те, що Шевченко богохульствував і говорив всілякі не дуже пристойні речі про панів. Тож поета під вартою доставили в Черкаси, де він пробув з 18 по 22 липня. Щоправда, йому вдалося уникнути перебування в буцегарні саме завдяки братам Цибульським, які "домовилися" із Табачниковим, добряче йому заплативши.
"Є легенда, що Шевченко по собі залишив маленьку таку дерев’яну чарочку, яку начебто з собою весь час возив, а потім, коли їхав, залишив на згадку. І вона як реліквія зберігалася в родині Цибульських. Кажуть, що вона десь в фондах у краєзнавчому музеї є. Треба подивитися", - зауважує Сергій Ганницький. Нині в будинку Цибульських знаходиться музей "Кобзаря". Треба додати, що через кілька десятиліть після смерті Шевченка будинок на розі Вишневецького-Хрещатика повністю перебудували. Тобто, фактично Шевченко ніколи не був у теперішній триповерховій кам’яниці, натомість встиг побувати в будинку, який стояв на цьому місті.
Немає коментарів:
Дописати коментар