“Пивна піна була, як сметана”. Куди зникло черкаське пиво та чи варитимуть його знову

«Ех, були часи…» Так черкащани кажуть про пиво, яке варили в Черкасах ще з 1910 року. Із черкаським пінним містяни згадують юність, пригоди і смак, який не сплутати ні з чим. Але останні дванадцять років на черкаському пивзаводі виготовляють мінералку та ситро. Яким було підприємство протягом століття та чи варитимуть черкаське пиво знову, дізналася Наталія Піка для “Громадського. Черкаси”.

Дві сестри – Тетяна Василенко та Надія Білуха – більше 20 років працювали на черкаському пивзаводі. Прийшли на роботу відразу після закінчення вишів. Працювали з 1980-их до закриття заводу. Надія була інженеркою-мікробіологинею. Вона розмножувала дріжджі. А Тетяна працювала головною пивоваркою. Жінка контролювала весь процес виготовлення пива.

Працювали цілодобово. Спочатку в три зміни, потім у дві. Людям було зручніше відразу відпрацювати 12 годин і піти додому. В одну зміну працювали шість людей.

«Пиво виготовляли без зупинок. Постійно йшли процеси варки, бродіння. 12 годин готувалася одна варка майбутнього пива. Потім її охолоджували, додавали дріжджі. При бродінні утворювалося молоде пиво. Але йому треба було ще добродити. Пиво мало витриматися при низьких температурах. Кожен сорт витримувався у підвалах до 45 діб. Коли пиво було готове, його відфільтровували від дріжджів і подавали на розлив», – каже Тетяна.

Надія говорить, що дріжджі привозили у пробірках з київської лабораторії. На черкаському заводі із пробірок дріжджі розброджували до великих кількостей. Дріжджі осідали на дно, їх збирали, промивали, чистили і перекладали в іншу посудину. Щоб збільшити їхню кількість, так повторювали 12 разів.

«З ними було багато мороки, поки вони розмножувалися. Доводилося і вечорами, і вранці приходити подивитися, чи бродять вони. Чи тепліше їм треба, чи холодніше. Чи підмішати їх треба. Щоразу треба подивитися їх під мікроскопом, щоб знати, чи не багато мертвих клітин, чи вони розмножуються, чи вистачає їм харчування. За ними треба було слідкувати, як за маленькими дітками», – каже Надія.

«Три-чотири келихи і ти щасливий!»

На заводі виготовляли «Дніпровське Золотисте», «Черкаське Янтарне», «Князь», «Дніпровське оригінальне» і квас. Черкащани згадують, що біля заводу у вісімдесяті та дев’яності був фірмовий магазин.

«Щосуботи зранку зі свіжих бочок… Піна з пластикового стакану була, як сметана. Перший келих завжди йшов максимум за два підходи. Ми ходили туди пішки великою компанією. Три-чотири келихи і ти щасливий!» – каже Сергій Дяченко.

Олександр Рибалка каже, що йому подобалося «Дніпровське Золотисте», «Казбет», «Черкаське янтарне».

«У самого «Золотистого» смак був легкий, солодкуватий. Як не дивно, але нічого схожого зараз навіть приблизно не можу привести до прикладу», – каже Олександр.

Юрій Сас згадує, що багато пили «Дніпровське золотисте». Особливо тоді, коли його почали продавати в дволітрових пластикових пляшках. Пиво було дуже легке і не викликало сп’яніння, якщо пити в розумних кількостях.

Замість пива – мінералка

Востаннє пиво тут варили у 2008 році. Тоді новий власник пивоварні російський бізнесмен Дорік Григор’ян викупив завод і закрив його. Підприємство його не цікавило. На його місці він нібито збирався побудувати торговельний центр. Григор’ян почав знищувати пивзавод – вирізав обладнання і здав його на металобрухт. Відтоді завод перестав працювати і два роки пустував.

У 2010 році занедбаний пивзавод викупив черкаський підприємець Анатолій Гладкий. У 2015 році від «Батьківщини» він балотувався в депутати Черкаської міської ради, але його не обрали. Новому власнику довелося відбудовувати завод заново. Зараз на підприємстві працює 35 людей.

Новий власник не відремонтував старі приміщення. Він збудував новий цех. В сучасному приміщенні з десяток чоловіків та жінок виготовляють мінеральну воду. В цеху шумно, але не гамірно. Обладнання видуває пластикові пляшки, наповнює їх водою, приклеює етикетки, фасує і запаковує. А працівники контролюють цей процес.

Замість пива на пивзаводі виготовляють мінеральну воду, ситро, енергетики

«Ми хочемо відновити виробництво пива»

Зараз підприємство виготовляє мінеральну воду «Квіточка», черкаський лимонад за технологією 1984 року, «Моршинську» у бляшанці на замовлення. Але цього підприємству замало. Керівник Пивовареного заводу Сергій Сухін каже, що власник заводу хоче відновити виробництво пива.

«Ми хочемо готувати пиво, яке варили у 1910 році. Тільки вже на сучасному обладнанні. Для цього ми підписали з чехами контракт на постачання обладнання. Взяли кредит і сплатили 60 відсотків його вартості. Чехи дуже здивувалися, бо для такої технології давно не замовляли відповідного обладнання, яке замовили ми», – каже Сергій Сухін.

Завод отримав дозвіл на будівництво. На території підприємства вже підготували ділянку під цех, де виготовлятимуть пиво. Площа приміщення буде півтори тисячі квадратних метрів. Виробництво пива дозволить створити 50 робочих місць. Обладнання прийде у травні-червні 2020 року.

«Ми вже зареєстрували нове підприємство, яке варитиме пиво. Воно називається «Черкаська пивоварня Беня і Єременка». Ми хотіли, щоб назва була такою самою, як 110 років тому. Плануємо навіть використати форму пляшок у вигляді башт, у яких тоді продавали пиво», – каже Сергій Сухін.

За словами керівника заводу, пиво варитимуть за класичною чеською технологією. Це не дифузійний і не швидкісний метод варки пива, який зараз використовується в Україні та світі. За такою технологією треба вдвічі більше обладнання для однієї варки. Вона витратна за часом і обмежує кількість виробленого пива. Третина пива відкачується від загальної кількості і вариться окремо під різними температурами. Тому має різні смаки. Пиво вариться у двох котлах одночасно. Потім воно змішується і доварюється. Туди додаються певні інгредієнти.

«Тому коли ви п’єте пиво за цією технологією, воно має подвійний смак. Таке пиво дуже полюбляли черкащани. Всі знали, що таке «Дніпровське золотисте». Це пиво ні з чим не можна порівняти», – каже Сергій Сухін.

Перше пиво планують зварити наприкінці цього року. За словами керівника пивзаводу, «Дніпровське Золотисте», яке виготовляли у радянські роки, відновлять стовідсотково. Також у компанії планують відновити два сорти пива, які варили у 1910 році.

Пивоварений завод Беня і Єременка

Підприємство заснували у 1910 році купець Аврум-Мойше Бень і колишній військовий Євстратій Єременко. Раніше євреям не дозволяли бути власниками підприємств. Вони йшли на різні хитрощі, щоб зареєструвати власну справу. Тому Бень відкрив пивзавод з українцем. «Новый пивоваренный завод Моисея Беня и Е. Еременка» працював до початку Першої світової.

На старій світлині у правому кутку – пивоварений завод 20 століття. Фото Сергія Ганницького

Тоді на заводі працювало вісім осіб. Вони щодня варили пиво і розливали його у скляні пляшки. Виготовляли «Віденське», «Столове», «Особливе» пиво. «Столове» виготовляли за класичною технологією, яку привезли чехи у Царську Росію.

Пляшки для пива замовляли з Росії. Було просте скло і фігурне – з круглим та п’ятикутним дном. З вибитою на склі назвою заводу. Фото Сергія Ганницького

Щорічно на заводі виготовляли 10 тисяч відер пива. Продавали пиво у Київській губернії (нині Житомирська, Київська, Черкаська області), Єкатеринославі (нині Кропивницький) та Кіровоградській області. У самих Черкасах пиво не продавали, тому що володів монополією на продаж пива у місті інший підприємець М. І. Гомолко. Його пивзавод щоденно виробляв 100 відер пива.

Під час Першої світової війни на місці пивзаводу була тютюнова фабрика, складські приміщення. У 1920-их роках пивзавод знову запрацював. Пиво виготовляли до початку Другої світової. Після війни завод відновили у дві черги. Другу чергу збудували на початку 70-их років. Тоді осучаснили обладнання. На ньому підприємство виготовляло пиво до 2008 року.

Тут сушили солод перед тим, як його варити. Фото Наталії Піки

Відтоді будівля, яку будував ще Бень у 1900-их роках, та радянська добудова пустують. В одних кімнатах підлога та стеля були дерев’яними, а двері товстими і низькими. Крім зерна, яке досі валялося на підлозі, не було більше нічого. Інші приміщення були оббиті плиткою. Обладнання не було. Його вирізали, а замість нього залишилися пусті ніші.

Обладнання вирізав попередній власник заводу

Скрізь валяється будівельне сміття – побита керамічна плитка, залишки обладнання, колишні меблі. Під шаром пилу можна розгледіти, що віконні рами колись фарбували у білий колір, а двері – у блакитний. На стінах, підлозі, перилах для сходів – теж пил. Металеві східці в деяких місцях зогнили, дерев’яні – ще тримаються.

«Дивіться, он навіть зерно досі є. А тут сушили солод перед тим, як його варити, – каже Сергій Сухін. – Ця мозаїка – єдине, що нагадує про те, що тут виготовляли пиво».