Зліт та падіння черкаського «Хімволокна»

 Привид індустріального гіганта: Зліт та падіння черкаського «Хімволокна»

Колись це підприємство називали «містом у місті». Величезна територія, тисячі робочих місць і продукція, на яку чекали у десятках країн світу. Сьогодні від колишньої потужності ВАТ «Черкаське хімволокно» залишилися лише спогади старожилів, порожні цехи та ТЕЦ, яка продовжує зігрівати місто. Ми вирішили згадати історію гіганта, який назавжди змінив обличчя Черкас.

Епоха «великої хімії»

Історія «Хімволокна» розпочалася в середині 1950-х, коли тодішнє керівництво вирішило перетворити тихе провінційне місто на Дніпрі на потужний центр хімічної промисловості. Будівництво заводу стартувало у 1956 році та стало справжнім «будівництвом століття» для регіону.

Вже у 1961 році завод видав першу продукцію. Це був тріумф: Черкаси почали виробляти віскозну нитку, яка за якістю не поступалася найкращим світовим аналогам. До 1970-го року запрацювали всі черги підприємства, і воно перетворилося на складний механізм із повним циклом виробництва.

Цікавий факт: На піку свого розквіту завод був єдиним в Україні виробником віскозної нитки. Майже 100% цієї продукції йшло на експорт. Черкаську нитку використовували для створення тканин, одягу та навіть технічних виробів у Європі та Азії.

Як завод будував місто

«Хімволокно» було не просто виробництвом — це був соціальний фундамент Черкас. Саме завдяки заводу в місті з'явилися цілі мікрорайони.

Житло: Десятки багатоповерхівок для робітників були збудовані коштом підприємства.

Інфраструктура: Знаменита Черкаська ТЕЦ спочатку проєктувалася саме для забезпечення потреб заводу штучного волокна.

Побут: Завод утримував свої гуртожитки, дитячі садки, будинки культури та бази відпочинку. Робота на «Хімволокні» вважалася престижною і гарантувала стабільне майбутнє.

Захід легенди: від шовку до руїн

Проблеми почалися у 90-х. Розрив економічних зв'язків, подорожчання енергоносіїв та дешевий китайський текстиль, що хлинув на ринок, завдали підприємству нищівного удару. Віскозне виробництво, яке потребувало величезної кількості пари та електрики, ставало нерентабельним.

На початку 2000-х гігант почав стрімко згасати. Цехи закривалися один за одним. У певний момент частина території заводу перетворилася на торговельні майданчики — тут відкривалися гіпермаркети «Екватор» та «Караван», які згодом теж пішли в історію.

Сьогодні більша частина виробничих площ демонтована або покинута. Про колишню велич нагадує лише Черкаська ТЕЦ, яка юридично досі пов'язана з назвою «Черкаське хімволокно». Вона — єдиний «живий» орган колись величезного організму, який продовжує працювати, забезпечуючи теплом більшу частину сучасних Черкас.

Що на цьому місці зараз?

Прогулянка районом «Хімволокна» сьогодні викликає змішані почуття. З одного боку — це сумні руїни індустріальної епохи. З іншого — нові проєкти: на частині колишніх територій планувалося будівництво кондитерської фабрики та сміттєпереробного заводу.

Історія «Хімволокна» — це не просто хроніка промислового краху. Це історія про те, як одна ідея може побудувати місто, і як час безжально стирає навіть найміцніші бетонні стіни.

Технологія «Народження нитки»

Процес на Черкаському ЗХВ був розділений на кілька гігантських етапів, кожен з яких займав окремий корпус:

Підготовка (Мерсеризація): Листи деревної целюлози замочували в їдкому натрі. Виходила так звана «лужна целюлоза». Її подрібнювали в крихту, яка за виглядом нагадувала домашній сир.

Ксантогенування: Цю крихту поміщали у величезні барабани, що оберталися, і обробляли сірковуглецем. Речовина змінювала колір з білого на яскраво-помаранчевий.

Розчинення: Помаранчеву масу розчиняли, отримуючи в’язку густу рідину медового кольору — віскозу.

До речі, саме слово «віскоза» походить від латинського viscosus — клейкий, в’язкий.

Формування: Це була найбільш видовищна частина. Віскозу під тиском пропускали крізь фільєри — крихітні ковпачки з отворами діаметром у всього кілька мікрон. Цівки розчину потрапляли в кислотну ванну, де вони миттєво тверділи, перетворюючись на надтонкі нитки.

Небезпечна естетика: сірковуглець та екологія

Робота на «Хімволокні» була не лише престижною, а й важкою. Головним «ворогом» і водночас «годувальником» був сірковуглець.

У цехах стояв специфічний різкий запах.

Системи вентиляції були величезними (ті самі високі труби, які ми досі бачимо на горизонті), щоб виводити хімічні випари якомога далі від житлових зон.

Працівники отримували «сітку» (пільги за шкідливість) та спецхарчування («молоко за шкідливість»), оскільки робота в такому середовищі вимагала міцного здоров’я.

Обладнання: від СРСР до Японії

У найкращі роки завод постійно модернізувався. Поряд із радянськими агрегатами в цехах стояли імпортні лінії. Черкаська нитка славилася своєю «рівнотою» (відсутністю вузлів та потовщень), що дозволяло використовувати її на найшвидкісніших ткацьких верстатах світу.